Українська Православна Церква Київського Патріархату Храм ''Святої Покрови'' с. Козаківка і ''Святого Архістратига Михаїла'' с. Сукіль

Милосердне кошеня




В одному з куточків нашої землі стоїть невеличкий православний жіночий монастир. Навколо шумлять ліси, зеленіють пасовиська або жовтіють пшеничні поля, а в монастирі черниці моляться — зранку, ввечері та вночі. А між молитвою вони працюють і в келіях, і в саду, і на полях. У монастирі є кози, корови, кури, пес і коти. Тварини живуть тихо і дружно, тільки пес гавкає, бо це є його обов’язок. Одні черниці співають у храмі під час богослужіння, а потім займаються працею в монастирі: шиють, прибирають, печуть просфори, вишивають. А одна із сестер монастиря займається коровами, курми і собакою. Це її робота, по-монастирськи — послух; вона любить своїх тварин, і вони знають це і люблять її.

Одного разу на монастирському дворі з’явився чужий, облізлий, поранений, хворий котик. Ніхто не знав, звідки він і де жив раніше. Побачивши котика, собака загавкав і замахав хвостом. Коти вигнули спини і відвернулись. Коза тупнула ногою. Корови продовжували жувати свою жуйку. Одна лише сестра, яка доглядала за коровами, взяла його у свою кімнатку — келію, напоїла теплим молочком і стала лікувати.

Котик лежав у теплі на м’якій хусточці, зализуючи свої рани, ледь чутно муркотів, ніби наспівуючи собі пісеньку.

Через тиждень-другий він видужав, почав гратись із папірцями на підлозі келії й раптом зник. Сестра-черниця навіть засумувала. Проте минуло ще два дні, і котик повернувся до неї, ведучи за собою двох інших нещасних хворих котиків. Він згадав про інших бідолах і не хотів один тішитись своїм щастям.

 



Создан 02 авг 2015